Ярослав Стецько. 40 років від дня передчасної смерті

5 липня 1986 року пішов із життя Ярослав Стецько, голова Проводу ОУН-б, президент Антибільшовицького блоку народів (АБН), один із головних ідеологів українського національно-визвольного руху й організатор боротьби за незалежність України. Причиною смерті, як свідчать розсекречені документи з архівних фондів Служби зовнішньої розвідки України, стала спецоперація кдб срср під назвою «Некро», спрямована на заподіяння йому моральної травми шляхом поширення сфальшованого некрологу від імені редакції Радіо Свобода, що спричинило різке погіршення стану здоров’я. З нагоди 40-х роковин публікуються нові матеріали з оперативної справи на Я. Стецька про його послідовну боротьбу з імперською політикою кремлівського керівництва.

Серед архівних документів знайдено виступ Я. Стецька у 1950 році в Шотландії як голови центрального комітету АБН на Единбурзькій конференції поневолених народів. Ця гостра емоційна промова вважається однією з визначних подій доби «холодної війни», виявом безкомпромісної позиції в боротьбі за національне визволення і сміливим закликом до демократичного світу не вести політику умиротворення з москвою, а докладати зусиль для розвалу російської імперії заради порятунку глобальної свободи.

Як зазначено в справі, текст виступу перекладений з німецької мови і виконаний від руки 5 жовтня 1950 року одним із перекладачів мдб срср. На ньому стояв гриф «цілком таємно», що не відповідало жодним нормативним документам, водночас свідчило про особливу важливість змісту. Діяльність АБН та подібні міжнародні конференції були об’єктом пильної уваги радянських спецслужб, оскільки об’єднання антикомуністичних сил на європейському континенті становило значну ідеологічну й політичну загрозу для кремля.

В енциклопедії українознавства зазначається, що АБН  – це назва координаційного центру революційно-визвольних організацій народів, поневолених більшовицькою росією. Заснований за ініціативою ОУН 21–22 листопада 1943 року на таємній конференції в Житомирських лісах за участю делегатів 12 народів, реорганізований у 1946 році в еміграції. З моменту цієї реорганізації саме Я. Стецько став президентом АБН і очолював організацію до кінця життя. Його неабиякі організаторські здібності посприяли об’єднанню представників поневолених кремлем народів у їх прагненні до визволення та охоплення політичними й дипломатичними ініціативами чимало країн.

Тож недарма вся діяльність АБН постійно відстежувалася, збиралися матеріали різноманітних міжнародних форумів, занотовувалися виступи активних діячів і доповідалися для вжиття невідкладних заходів. Що ж так занепокоїло працівників мдб і спонукало перекласти виступ Я. Стецька російською мовою й оперативно доправити його каналами дипломатичної пошти в москву?

Із самого початку виступу Я. Стецько чітко окреслив свою позицію. Він зазначив, що жодні зміни устрою в срср не можуть змінити суті цієї наддержави. Потрібен лише поділ на окремі національні держави. «Поневолені народи, – говорив він, – відкидають будь-яку форму російської тюрми народів, байдуже, чи вона тоталітарна, демократична, республіканська або монархічна, а також будь-яку форму федералізації на сході Європи і в Азії, оскільки ця ідея завжди маскує агресивні наміри з боку її поборників… Було б, звичайно, злочинно применшувати почуття безпеки західного світу тим, що спротивом поневолених народів можна уникнути війни з росією. Навпаки, ми повинні вирішити проблему, як досягти остаточної перемоги над більшовизмом, щоб врятувати нашу культуру і світ від поневолення. Більшовизм наступає агресивно. У всіх поневолених країнах відбувається небувала боротьба проти прагнень радянсько-російського панування придушити національне життя».

Я. Стецько дорікав країнам Заходу, що вони після Другої світової війни не підтримали належним чином прагнення поневолених народів до визволення від московсько-комуністичного гніту, намагаються загравати з радянським союзом і про щось домовлятися. «Після Другої світової війни, – зазначав він, – союзники не змогли досягти миру тому, що недооцінили досвід поневолених народів і нехтували їх палке бажання до незалежності. Замість того, щоб допомогти цим народам звільнитися, вони були віддані на відкуп росії. Наслідком цього стало те, що москва сьогодні розширює сферу свого панування над центром Європи. Така поведінка з боку Заходу в умовах наближення третьої світової війни, навіть якщо вона буде виграна, означала б політичну поразку. Певною мірою важко зрозуміти, чому Захід герметично закривається на замок від визвольної боротьби нашого руху спротиву, тоді як агенти комінтерну, спрямовані й підтримувані москвою, розвивають жахливу активність у всіх західних країнах».

Я. Стецько з гіркотою нарікав на те, що країни Заходу нерідко сприймали представників руху спротиву як таких, що заважали укладанню угод із радянським союзом і не помічали, що той готується до їхнього знищення. Він заявляв: «Захід нічого не засвоїв із нашого спротиву Німеччині й нинішнього підпільного руху проти більшовизму…» Після підкріплення своїх слів відповідними аргументами категорично стверджував: «Немає жодних сумнівів у тому, що радянський союз нападе на вільний світ».

Очільник АБН наголошував на тому, що тоталітарна система може пристосуватися до нових умов і частково трансформуватися, але по своїй суті вона завжди лишатиметься тюрмою поневолених народів. «Більшовизм і росія можуть бути переможені тільки обʼєднаними силами всього справедливого світу, – закликав Я. Стецько. – Не потрібно більше шукати жодних компромісів із більшовиками. Не може бути жодної згоди між справедливою демократією і тоталітарними ідеями, між гуманною свободою і рабством. Остаточної перемоги над більшовицькою агресією москви не буде, якщо в кожній країні не вестиметься непримиренна боротьба, якщо не підтримуватиметься національна свобода за залізною завісою і якщо енергійно не координуватимуться цілі й зусилля».

На завершення промови Я. Стецько, звертаючись до присутніх і до тих, до кого він увесь час апелював, нагадав слова давньоримського філософа Луція Сенеки, дещо перефразувавши їх. Зокрема, сказав: «Того, хто бажає, доля веде, а хто не бажає, того тягне».

Виступ Я. Стецька на Единбурзькій конференції поневолених народів свідчить про те, що він реалістично дивився на тогочасну ситуацію в світі, можливі сценарії її розвитку, загрози й ризики для цивілізованого світу, переймався недостатньо активною і дієвою підтримкою прагнень України до відновлення незалежності, через що нерідко був надмірно емоційним і жорстким у висловлюваннях. Усе це ще більше привертало увагу радянських спецслужб до його постаті, що трансформувалося в численні оперативні заходи з його компрометації, дискредитації і, зрештою, ліквідації. Розсекречені документи з архіву СЗРУ нині дають змогу наочно в цьому пересвідчитися.

(Джерело: ГДА СЗРУ. – Ф. 1. – Спр. 13091. – Т. 4. – Арк. 28–31).