Юрій Шевельов. «Мовознавчі» дослідження органів нквс/кдб

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України опрацьовано нові матеріали стосовно визначного українського мовознавця, славіста, літературознавця Юрія Шевельова (17 грудня 1908 року – 12 квітня 2002 року). Вони доповнюють раніше оприлюднені дослідження про життя і діяльність науковця, зроблені на основі розсекречених документів, проливають світло на обставини першого виявлення оперативного інтересу до нього органів нквс, а також цілеспрямованої прискіпливої уваги чекістів до його мовознавчих праць упродовж усіх наступних десятиліть.

Аналіз рукописного протоколу допиту Юрія Шевельова від 18 вересня 1941 року з архівних фондів СЗРУ нині дає багато цікавої інформації про характер науковця, його громадянську позицію, сміливість, почуття власної гідності. Тоді тривав четвертий місяць німецько-радянської війни. Гітлерівські війська невпинно наближалися до Харкова, де Ю. Шевельов жив і працював у місцевому університеті завідувачем кафедри українського мовознавства. Водночас, попри напружену військово-політичну ситуацію і підготовку до евакуації, органи нквс урср не припиняли оперативну розробку осіб за політичними ознаками.  

Як свідчать архівні документи, майже до самої окупації міста велася агентурна розробка «Блок» стосовно «реакційно налаштованої професури Харківського університету». У рапорті керівництву старший лейтенант держбезпеки Богданов зазначав, що Ю. Шевельов у хороших стосунках із провідними викладачами університету Леонідом Булаховським, Олександром Білецьким, Володимиром Цибенком та іншими, які були фігурантами справи. Відтак просив санкції на виклик Шевельова на допит і вивчення щодо можливого використання у подальшій розробці цих осіб.

Допит відбувся того самого дня. Серед іншого працівник нквс цікавився поглядами Ю. Шевельова стосовно національної політики. Той відверто говорив, що йому неприємно спостерігати, як уряд ставиться до національного питання. На уточнювальні запитання зазначав, що мав з цього приводу розмову з директором Українського інституту журналістики і нарікав йому на те, що в українському секторі інституту лекції читають російською мовою.

У оперативних довідках і агентурних повідомленнях ідеться про те, що ці питання він обговорював і в колі професорів та академіків під час поїздки до Львова. Крім цього говорив про поразку срср у війні з Фінляндією, називаючи це «нікчемним конфузом для великої держави», критикував деякі інші напрями радянської політики. Також згадується про те, що він іще у 1928 році публікував статті на захист українського режисера Леся Курбаса, який у той час «опинився під важким обстрілом усієї пролетарської критики».

Вочевидь у співробітників нквс просто не вистачило часу для повноцінної оперативної розробки самого Ю. Шевельова й притягнення його до відповідальності або залучення до співпраці. На заваді стала війна. Намагання ж надолужити згаяне у 1950–1970-тих роках ні до чого не призвели. На той час він уже мав ім’я та авторитет у науковому світі. Відтак спершу його дослідження і досягнення вирішили не помічати й замовчувати в срср, потім вдалися до влаштування перепон для його участі в міжнародних конгресах славістів через надумані підстави. А після того, як усе це не мало успіху, вирішили спонукати його до повернення на батьківщину, обіцяючи всіляке сприяння в науковій роботі. Про деякі нові аспекти того, як усе це відбувалося, розповідають архівні документи.

У довідці кдб, складеній за матеріалами еміграційного журналу «Сучасність» (1969 р., № 2), йдеться про те, що у повоєнний час деякі дослідження Ю. Шевельова публікували в урср, але без зазначення авторства. Зокрема у «Курсі сучасної української літературної мови», виданому Академією наук урср, помістили розділ, написаний ним іще у 1940 році, але прізвище «забули» зазначити. «Ця моя перша пригода в радянському союзі була приємною, – з гумором зазначав про це Ю. Шевельов. – Було приємно говорити повним голосом… до тисяч українських студентів. Прізвище… Бог з ним. До того ж я тоді був не я, а Юрій Шерех. Гонорару, правда, мені не переслали» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 11890. –  Арк. 227).

Ю. Шевельов нарікав, як згадується в довідці, що зникли посилання на його праці, надруковані за кордоном, а з бібліографічних показників він не без здивування дізнався, що нібито ніколи нічого не друкував до війни в Україні. У 1963 році вийшов друком його огляд українського і білоруського мовознавства. «Рецензії на Заході – похвальні, – цитують його слова в довідці, – на Сході… обходять мовчанкою». Потім нарівні з політикою замовчування почалася критика. У журналі «Вопросы языкознания» «буржуазному вченому» перепало за його висловлювання про те, що «сталінський період у радянському мовознавстві мало чим різнився від марксистського». Критикували за його висловлювання про застій у радянському мовознавстві і політизацію. Далі – більше.

«У середині п’ятдесятих років, – наводяться слова Ю. Шевельова, – вирішили відновити традицію міжнародних славістських конгресів, і перший був скликаний 1958 року в москві. Я не брав участі в конгресі. Але була виставка видань. Звернулися до мене, і я дав свої публікації. Вони були на виставці упродовж короткого часу. Задовго до кінця конгресу вони зі стенду зникли. Американська делегація подала скаргу. Їй відповіли, що видання вилучені на прохання українців» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 11890. –  Арк. 228).

Із архівних документів стають зрозумілішими обставини перешкоджання участі Ю. Шевельова у міжнародних конгресах славістів. У той час в оргкомітетах із проведення таких заходів провідне місце зайняли представники срср і країн комуністичного табору. Відтак вони могли впливати на прийняття рішень – кого вносити до списків у часників, а кого ні.  Зокрема так сталося у 1963 році, коли  комісія зі скликання такого конгресу за ініціативою академіка Івана Білодіда, на той час директора Інституту мовознавства Академії наук урср, винесла рішення, що Ю. Шевельова запрошувати недоцільно.

Ось як це пояснюється в одній із довідок кдб:

«На підставі наявних у нас матеріалів тов. Білодід відвів у 1963 р. кандидатуру «Шевченка» від участі в Міжнародному конгресі з мовознавства у Софії. При цьому американським представникам на конгресі були пред’явлені фотокопії архівних документів про діяльність «Шевченка» під час окупації. Після цього представники США не включали «Шевченка» до складу своїх делегацій на міжнародні конгреси» (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 11890. –  Арк. 212).

Насправді Ю. Шевельов, який у довідці проходить під псевдо «Шевченко», під час окупації гітлерівськими військами Харкова з нацистами не співпрацював, а займався лише науковою і літературною роботою, упорядковував і видавав підручники з українського правопису, друкувався у місцевій пресі. Про це йдеться і в зібраних органами мдб/кдб свідченнях очевидців. Водночас для міжнародного оргкомітету сфабрикували інші відомості, які ніхто не став перевіряти. Спрацювала так звана солідарність учасників із країн  антигітлерівської коаліції.

Попри це, Ю. Шевельов не робив жодних політичних заяв, не виступав відкрито з критикою політики срср, а наполегливо продовжував наукову й громадську діяльність і мав на цій ниві неабиякі здобутки. В одній із довідок кдб, датованій 1960 роком, наводиться така інформація про нього з посиланням на публікацію в українському емігрантському журналі «Нові дні»:

«УВАН (Українська вільна академія наук) має нового президента, який завоював собі місце в міжнародних інтелектуальних колах. Професор Колумбійського університету Юрій Шевельов своїми численними публікаціями з історії слов’янських мов відомий в керівних колах лінгвістів багатьох країн. Його праці широко цитуються…

Вступаючи на посаду президента УВАН у США, проф. Шевельов планує приділити велику увагу зростанню і підготовці до керівної роботи в українській науці молодих сил, які могли б взяти на себе відповідальність за наукову роботу і загалом розвиток вільної наукової думки»         

(ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 11890. –  Арк. 140).

В іншому номері журналу наводиться привітання Ю. Шевельову з нагоди обрання його президентом УВАН, яке дослівно цитується у черговій довідці кдб. «…Юрій Шевельов – не лише дуже шанована людина серед українських і американських вчених, – зазначається в тексті, – а людина, яку поважає більшість українського громадянства в еміграції. Крім того, Юрій Шевельов, хоч і відомий здебільшого як чудовий критик і публіцист, він ще й визначний вчений-філолог. В американських наукових колах про нього кажуть як про визначного філолога нашого часу. Нині Юрій Володимирович Шевельов працює над великою науковою працею про походження української мови. Праця має вийти англійською мовою. Щоб він міг працювати, Колумбійський університет звільнив його на рік від читання лекцій…» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 11890. –  Арк. 148).

Такі похвальні відгуки про Ю. Шевельва та його авторитет серед науковців у світі вочевидь відіграли певну роль у зміні ставлення органів кдб до його оперативної розробки. Як свідчать архівні документи, на зустрічі з ним у США неодноразово спрямовували письменників, журналістів і вчених, щоб переконати повернутися до срср і продовжити свої наукові й публіцистичні дослідження вже в умовах радянської дійсності.

Але він до останнього не давав своєї згоди навіть на разову поїздку, боявся якихось провокацій, а то й можливого затримання. Давалися взнаки ті давні контакти з працівниками нквс у 1941 році, допити і слова з підписки про зобов’язання не розголошувати відомості, які йому стали відомі під час спілкування і самого факту допиту. Він бо про все те відверто розповів уже за кордоном і своїм знайомим, і публічно – у спогадах. Відтак навіть консультувався у юристів про наслідки своєї відвертості. При цьому як фахівець, який досліджував творчість багатьох українських письменників, він реально усвідомлював, що таке свобода слова й свобода творчості в демократичному і тоталітарному суспільствах.