Зібрати докази, «як кати московські мучили батьків»

Навіть у найскрутніші часи діячі українського національно-визвольного руху вірили у те, що всі вороги українського народу будуть вигнані з рідної землі, Україна стане вільною, незалежною, сильною державою і що зло буде покаране. Відтак намагалися збирати докази злочинів окупантів. Про те, як ще у 1922 році Симон Петлюра давав вказівку документувати факти насильства, сваволі, катувань і убивств московськовсько-більшовицькими загарбниками українців розповідають документи із Галузевого державного архіву СЗР України.

Серед архівних матеріалів зберігається вказівка тогочасного керівника уряду Української Народної Республіки в екзилі Симона Петлюри від 17 грудня 1922 року «Генеральному інспектору військ У.Н.Р. (копія Воєнміну)». У ній зазначається, що серед козаків і старшин, які вимушено опинилися в еміграції і тимчасово мешкають в облаштованих таборах для інтернованих осіб, може бути певна кількість таких, хто свого часу «на собі зазнав ті страшні і фізичні засоби, за допомогою яких комуністи творили насильства і ґвалти над запідозреними в неприхильности до їхньої системи».

«Я вважаю доцільним, – йдеться у документі, – зібрати якнайбільше відомостей про цю сторінку в «реформаторській» діяльности більшовиків і схоронити їх як матеріал для нашої історії, для наших дітей, прийдешніх поколінь: хай діти знають, як кати московські мучили батьків».

Для того, щоб таку роботу провести організовано й системно, розробили своєрідну анкету, яку мали поширити у таборах у Кіліші, Щипйорно, Александруві-Куявському та інших. Серед іншого козаки й старшини мали дати відповіді на такі запитання:

• За що був арештований більшовиками, де саме, за яких умов?
• Як ставилася більшовицька варта до заарештованих, з кого за національністю складалася ця варта?
• Які були умови утримання?
• Як ставилися до родичів заарештованих, чи дозволяли побачення і передачу їжі?
• Як проводились допити, хто допитував, де, за яких умов, чи залякували під час допитів, чи мучили, чим і як?
• Що саме випитували під час допитів?
• Де убивали чекісти свої жертви, де їх ховали і як?
• Подати список відомих жертв із зазначенням імені, прізвища, за можливості стану чи рангу.
• Чи не пропонували визволення з ЧК за зраду або за умови виказування інших?

Також пропонувалося окремо зазначити відомі факти знущань і вбивств інших осіб. Для проведення цього опитування пропонувалося створити комісію у складі начальника Генерального штабу Армії УНР, начальника культурно-освітнього управління, головного прокурора, редакторів часописів «Український сурмач», «Наша зоря» та інших. Наголошувалося, що при відповіді на запитання не варто перейматися формою викладу, «дбаючи тілько про фактичну правду».

Наприкінці ще раз зверталася увага на головну мету цієї справи: «Завдання такої анкети є: 1) зібрати документи для історії і 2) використати їх в разі потреби супроти винуватих в розстрілах та тортурах над невинними жертвами».

Симон Петлюра особисто надавав цій роботі винятково важливого значення. Відтак зазначав: «Прошу п. генерала мати на увазі, що справа ця мене дуже інтересує, а тому прийміть всі засоби для належного переведення її в життя».

На підставі цього документу були підготовлені інші вказівки з роз’ясненням, як проводити роботу на місцях. Визначалися і терміни: «Комісії провадити працю по 6 год. на добу і закінчити свою діяльність до 1 січня 1923 р.».

Самих заповнених анкет і узагальнених матеріалів у ГДА СЗР України немає. Лише фіксація того, що уряд УНР в екзилі надавав важливого значення цій роботі, а чекісти намагалися відстежувати це і за можливості всіляко перешкоджати, оскільки приховування злочинів було одним із елементів державної політики кремлівського керівництва.

(Джерело: ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 8102. – Т. 1. – Арк. 205–206).