Розсекречена історія: як НКВС знищував сина Івана Франка

Петро Франко – син Івана Франка, військовий, педагог, хімік і один із засновників «Пласту» – став жертвою репресивної машини СРСР. Його життєвий шлях охоплює фронти визвольної боротьби, викладання, наукову діяльність у Харкові та пильне стеження з боку радянських спецслужб. Ще з 1930-х років чекісти вели справу-формуляр на Петра Франка, фіксуючи все – від його винаходів у галузі хімії до листування з родиною. Усе свідчило про те, що радянська влада не пробачала йому ані участі в легіоні Українських січових стрільців, ані посвідок, пов’язаних із УНР та ЗУНР, ані відмов від радянського громадянства.

Після повернення до Львова у 1936 році Петро Франко залишався під ковпаком радянських спецслужб. Незважаючи на публічне возвеличення – обрання депутатом Верховної Ради УРСР та призначення директором музею Івана Франка – для НКВС він залишався підозрюваним у націоналістичній і шпигунській діяльності. Навіть спроби повернути власне майно з Харкова, яке залишилось після роботи в науковому інституті, не оминули поля зору агентури. У звітах ішлося про його контакти з українськими націоналістами та «контрреволюційну поведінку».

Останні дні життя Петра Франка оповиті темрявою. За свідченнями рідних, у червні 1941 року, після початку німецько-радянської війни, його взяли під нагляд, потім під домашній арешт. 28 червня, у свій 51-й день народження, він був вивезений з дому співробітниками НКВС. Востаннє його бачили живим на львівському вокзалі. За деякими даними, його могли розстріляти дорогою до Києва.

Доля Петра Франка – це трагічний приклад того, як син українського класика став «небажаним елементом» у СРСР. Його діяльність, ідеї, навіть минуле були неприпустимими для радянської системи. Формально реабілітований лише згодом, Петро Франко так і залишився символом знищеного покоління українських інтелектуалів і борців, яких чекісти вважали ворогами держави.

Більше про таємниці життя і смерті Петра Франка читайте тут.