Дезінформація на Західних Балканах

Пропонуємо вашій увазі аналітичну статтю Даніеля Сантера «Дезінформація на Західних Балканах», що вийшла 21 грудня 2020 на інтернет-ресурсі Nato Review. Служба зовнішньої розвідки України розділяє думку автора щодо  небезпеки інструментів, до яких вдається Кремль задля поширення сумнівів у цінностях демократичних інституцій та послаблення міжнародної довіри до Європейського Союзу й НАТО, країн-членів Альянсу, міжнародних партнерів.

Проблематика, піднята автором статті близька Україні – як ще одному стартовому майданчику для російської дезінформації. Вважаємо, що стаття буде цікавою і корисною для фахівців з протидії гібридним загрозам з боку РФ, дослідників феномену путінської Росії, а також усім небайдужим патріотам України.

Регіон Західних Балкан дуже вразливий до іноземної дезінформації, яка посилилася в останні роки. Чому так відбувається? Що можна зробити проти цього?

Демонізація США та НАТО; представлення ЄС як слабкого та розділеного; реклама російської військової могутності й переваг вакцини проти COVID-19 у поєднанні зі звинуваченнями західних виробників вакцин у корумпованості; посилення сприйняття загроз, міфів та етнічної напруженості - це одні з найпоширеніших тем дезінформації, що пропагуються Кремлем у сербськомовних ЗМІ на Західних Балканах. Боснія і Герцеговина, Чорногорія та Сербія найбільше постраждали від російських інформаційних операцій, які намагаються підірвати Європейський Союз та НАТО в регіоні.

У більш широкому розумінні дезінформація - це ендемічне явище на Західних Балканах, спричинене внутрішніми факторами. Від нього постраждали усі без винятку країни. Що стосується зовнішньої дезінформації, її епіцентром вважається Сербія. Останнє дослідження дезінформації Європейським парламентом назвало цю країну "стартовим майданчиком для російських операцій з дезінформації на Західних Балканах". Перетоки інформації між країнами регіону не мають кордонів. Тісні соціальні, історичні та культурні зв’язки між Сербією, боснійсько-сербським утворенням Республіка Сербська та Чорногорією означають, що майже всі розповіді у ЗМІ, включаючи дезінформацію, щодня перетікають кордони.

Спонсорований Кремлем медіа-вміст сербською мовою виробляється, перевидається та поширюється широко в усьому регіоні. Її споживають мільйони в суспільствах з гострою чутливістю до проблем та внутрішніми розбіжностями, в регіоні, який традиційно позитивно ставиться до Росії, і де на сприйняття все ще впливають етнічні конфлікти 1990-х років і повітряна кампанія НАТО в Косово у березні 1999 року. На відміну від країн Східного флангу ЄС та НАТО, регіон не має негативного історичного досвіду взаємин з Москвою та поділяє з нею Православну релігію.

Окрім ідеалістичної презентації керівництва Росії та її зброї, така дезінформація демонізує НАТО та США, підживлює етнічну напругу та представляє Європейський Союз як дисфункціональну, расистську та антисербську організацію. Це посилює відчуття загрози серед православного населення, а також підживлює культуру пам’яті, яка зображує Росію та Радянський Союз потужними захисниками впродовж усього історичного минулого.

Поява цих наративів у Боснії і Герцеговині, Чорногорії і Сербії збігається з незаконною анексією Криму в березні 2014 року. Служба новин «Супутник» була запущена сербською мовою  в лютому 2015 року, згодом послідувала «Russia Beyond». З’явилися десятки порталів із імпресумом та без нього (законодавчо обов’язковим офіційно задекларованим правом власності та авторства), які генерують або поширюють подібні повідомлення.

З часом різні засоби масової інформації, включаючи мейнстрим видання у постраждалих країнах, стали широко застосовувати іноземний дезінформаційний контент. Це стало можливим завдяки медіа-середовищу, яке характеризувалось таблоїдизацією, клікбейт логікою, низькими етичними стандартами, нестачею журналістських розслідувань та новинного аналізу, а також політичним впливом.

Дослідження белградського «Центру досліджень, прозорості та підзвітності» за 2018 та 2019 роки вказують на те, що серед усіх міжнародних суб’єктів у сербськомовній інформаційній сфері Росія представлена найбільшим позитивним та найменшим негативним змістом.

На практиці це означає, що пересічний споживач ЗМІ дізнається про передбачувані переваги танка "Армата", трубопроводу "Північний потік-2", про Україну як провалену державу, яка зрадила здоровий глузд, дистанціюючись від Росії, або про гіперзвукові ракети та СУ-57 більше, ніж про переваги потенційного членства в ЄС для балканського населення.

Хронічне забруднення інформаційного середовища цим вмістом впливає на громадські сприйняття. Хоча регіональні опитування говорять про те, що більшість населення Боснії та Герцеговини, Чорногорії та Сербії все ще виступають за інтеграцію до ЄС, ці настрої не слід сприймати як належне. Підтримка Європейського Союзу зменшується в Сербії, де більшість прихильно ставиться до Росії та Китаю, а ставлення до НАТО стає все більш негативним.

Північна Македонія була прикладом жертви узгодженої пропагандистської, дипломатичної та розвідувальної операції протягом майже десяти років до вступу в НАТО в 2020 році. Інформаційні операції зараз зосереджені на тому, щоб представити країну як жертву сусідніх держав, Болгарії та Греції, і звинуватити нинішній про-Західний уряд у Скоп'є у поступках вимогам Софії у питаннях національної ідентичності.

Пандемія посилює пропаганду

Криза, спричинена епідемією COVID-19, посилює пропагандистські наративи про російську перевагу та демонізацію Заходу. З цією метою використовуються теми, пов’язані як з наукою, так і з обороною, в поєднанні з військовою протипандемічною допомогою, яку деякі експерти називають «ШВЛ-дипломатією».

У середині листопада, за кілька днів після того, як уряд Сербії оголосив про придбання 1,8 мільйона вакцин, виготовлених компанією Pfizer, цей американський виробник вакцин був бездоказово зображений каналом «Спутнік Сербія» як корумпований і "незавершений", тоді як російська вакцина була представлена як більш якісна і краща для Сербії. Різні версії історії про перевагу російської вакцини поширювались у новинних мережах Сербії та Чорногорії.

Під час першої хвилі пандемії, дезінформаційна діяльність намагалась використати Сербію та Республіку Сербську в якості ілюстрацій ефективності російської допомоги на відміну від передбачуваної нездатності НАТО допомогти своїй державі-члену Чорногорії у кризовий час.

У квітні 2020 року, з великою медіа-помпезністю, 11 російських літаків із 87 військовими лікарями та РБХ-спеціалістами і відповідним обладнанням висадились у Сербії для дезінфекції вулиць, лікарень та казарм у цій країні. Хоча Сербія має власні військові можливості для тих самих цілей, вони були затьмарені гостями. Вироблений у ЗМІ образ «вирішальної» іноземної допомоги мав значний вплив на суспільний діалог. Подібна діяльність проводилася і в Республіці Сербська.

З іншого боку, дезінформація продовжувала зображувати Чорногорію як покинуту союзниками посеред кризи країну, що водночас змушена витрачати гроші на членство в НАТО замість вдосконалення системи охорони здоров’я.

Тоді ж з'явилися екзотичні теорії змови, які підтримували російські генерали: що пандемія не є реальною і є, скоріше, частиною спецоперації таємних центрів сили, і що COVID-19 насправді виробляється ЦРУ.

Очолювані США військові навчання «Дефендер Європа-20» також послужили засобом для подальших теорій змови в рамках дезінформаційного наративу про COVID-19, демонізуючи як Сполучені Штати, так і НАТО. Паралельно було створено контент, щоб підкреслити могутність та військову перевагу Росії над Заходом – тема, яка добре резонує в Сербії – зокрема, щодо гіперзвукової ракети «Циркон», яка була представлена як непереможна зброя, що викликала паніку на Заході.

Використання двосторонніх форматів співпраці

Росія також використала пропагандистський потенціал двосторонніх форматів співпраці зі своїми слов’янськими братами, як для меседжів адресованих Заходу, так і для завоювання сердець і умів місцевого населення.

Наприклад, двостороння військова діяльність Росії із Сербією – країною, яка прагне зберегти свій військовий нейтралітет і співпрацювати як з членами НАТО, так і з Росією – була використана для створення розповідей про захисну роль Росії щодо Сербії.

Росія розширила двосторонню угоду про передачу шести МіГ-29 задля заповнення прогалини в ресурсах Сербії у охороні повітряного простору, і надала обладнання, про яке Белград не просив. Таким чином, до угоди було включено 30 танків Т-72 та 30 машин БРДМ-2. Перші танки були доставлені в листопаді 2020 року, з коментарями про те, що «кращі не потрібні, беручи до уваги слабкість армій сусідніх країн».

На двосторонніх антитерористичних навчаннях «Срем-2014», що відбулися на північно-західних рівнинах Сербії, Росія розширила початковий сценарій, додавши десантування броньованих бойових машин. Враховуючи близькість Хорватії, Угорщини та Румунії, це послало меседж про здатність діяти в глибині території НАТО.

Подібним чином на навчаннях «Слов'янський щит» у 2019 році в Сербії була тимчасово розгорнута система С-400. Кампанія у ЗМІ, наповнена яскравими і помітними російськими прапорами, породила припущення про те, що Росія, можливо, залишила ракетну систему в приймаючій країні.

Заплановані цього року антитерористичні навчання «Слов'янське братерство» з Білоруссю та Сербією у Бресті дали б нову можливість Росії посилити ці розповіді. Але Белград скасував участь у навчаннях, які – за зміненого сценарію – імітували конфлікт із силами НАТО вздовж кордону з Польщею.

Прославляння минулого

Діяльність в інформаційному просторі також зосереджується на культурі пам’яті, посилюючи розповіді про історичну жертву та прославляючи роль Радянського Союзу. У 2017 році «Спутнік-Сербія» ініціював будівництво пам'ятника жертвам авіаударів НАТО в 1999 році. У травні 2019 року в Белграді відзначали марш російського «Безсмертного полку» (тих, хто брав участь у Великій Вітчизняній війні). Під впливом Москви ця церемонія здійснювалась з використанням ікон та розповідей, що відходять від традицій вшанування югославських ветеранів Другої світової війни. Цікаво, що у заході взяли участь і ветерани війни 1999 року, які раніше такої участі ніколи не брали.

Невизначене майбутнє

На жаль, країни Західних Балкан, Боснія і Герцеговина, Чорногорія та Сербія, ймовірно, і надалі залишатимуться сприятливим ґрунтом для іноземної дезінформації як внаслідок зовнішніх, так і внутрішніх факторів.

Зовнішня політика Сербії базується на "чотирьох стовпах" – встановленні збалансованих відносин з Європейським Союзом, США, Росією та Китаєм. Хоча членство в ЄС залишається стратегічною метою, особлива увага приділяється зміцненню відносин з Москвою та Пекіном, які не визнають незалежності Косово, на відміну від більшості членів ЄС та НАТО. Це створює середовище для активних дій іноземних гравців у медіа-просторі.

У той же час Республіка Сербська наслідує політику Белграду щодо військового нейтралітету, наприклад, не прагнучи вступити до НАТО та будуючи відносини з Росією.

Це політичне позиціонування та невирішене питання статусу Косова продовжують гальмувати інтеграцію Сербії до ЄС та перспективи членства в НАТО Боснії та Герцеговини. Це дозволяє Москві продовжувати представляти себе захисником сербських інтересів. Завдяки постійній пропаганді вибраних наративів, Кремль і надалі посилюватиме свій вплив у регіоні.

Більше того, ймовірно, що для вирішення існуючих проблем у медіа-середовищі Боснії та Герцеговини, Чорногорії та Сербії та інших країн регіону можуть знадобитися роки чи навіть десятиліття, як зазначено у звіті Європейського парламенту. До цих проблем входять погана імплементація існуючих законів, обслуговування ЗМІ інтересів своїх власників (клієнтелізм), політизація, корупція, чорний піар, злочини на ґрунті ненависті та наклепи, проблеми з недосконалістю приватизації та питаннями власності ЗМІ (звіт Клінгендаля «Зниження свободи засобів масової інформації та упереджене звітування про іноземних суб’єктів у Сербії», липень 2020 р.).

Питання ще більше ускладнюється самою природою Інтернет-ЗМІ в регіоні. Це добре видно на прикладі Сербії, де зареєстровано понад 2000 ЗМІ. Це призводить до проблем, включаючи недостатню ринкову вартість засобів масової інформації; малокомплектні редакції, які, як правило, переробляють новини з інших засобів масової інформації, а не пропонують оригінальні матеріали; неякісна журналістика та відсутність досвіду для виявлення дезінформації, особливо стосовно спеціалізованих тем.

Враховуючи це складне середовище, паралельна реальність, сформована пропагандистськими наративами, і надалі визначатиме інформаційний простір регіону. Попереду нас чекає ще більше історій про потужну владу, яка забезпечує справедливе керівництво та захист, створюючи медичні чудеса та могутню зброю.

Ніякої «срібної кулі»

Як показує сербський приклад, немає «срібної кулі» для пом'якшення наслідків дезінформації на Західних Балканах. Недостатнім є застосування рішень, заснованих на практиках інших регіонів Європи – необхідний більш широкий, інноваційний підхід із міжнародною підтримкою та координацією.

У регіоні відсутня інфраструктура, необхідна для боротьби з дезінформацією. Це результат слабких за своєю природою інституційних установок та позитивного ставлення багатьох до Росії, інформаційна діяльність якої не сприймається як загроза. Тому державні ініціативи щодо підвищення обізнаності та стійкості громадян через освіту (як, наприклад, у Фінляндії) знаходяться в регіоні лише на початковій стадії розвитку і стосуються загальної медіаграмотності та реформ у ЗМІ, а не конкретно дезінформації.

Під егідою Міністерства культури Сербії та Європейського Союзу в листопаді 2020 року в белградській початковій школі відбувся перший семінар із медіаграмотності. На національному громадському ТБ була також запущена серія передач для навчання дітей з цього питання.

У Боснії та Герцеговині, Чорногорії та Сербії міжнародні організації та громадський сектор активно проводять навчальні проекти з медіаграмотності та протидії дезінформації, однак їх діяльність вважається роздробленою та не має узгодженого підходу.

У січні 2020 року, після багаторічної затримки, уряд Сербії прийняв нову медіа стратегію на період до 2025 року за допомогою Європейського Союзу, ОБСЄ, Норвегії та Фонду Конрада Аденауера. Вона покликана допомогти вирішити деякі давні проблеми у медіа-сфері, хоча щодо перспектив її реалізації існують розбіжні думки.

У регіоні було запущено кілька порталів з перевірки фактів (факт-чекінгу). Залишаючись важливим елементом боротьби з дезінформацією, перевірка фактів все ж має реактивний характер і обмежену аудиторію. Більше того, зустрічні позови з’являються через кілька днів або тижнів і не можуть встигати за темпами масового пропагандистського контенту.

Ефективний підхід полягав би у навчанні журналістів виявляти дезінформацію та поглибленні їх досвіду у спеціалізованих галузях для виготовлення якісного контенту, заснованого на фактах. Однак більшість засобів масової інформації, що працюють в даний час, не потребують таких експертних знань в умовах, що не винагороджують такі зусилля. Малокомплектні та низькооплачувані редакції фокусуються на кількості вмісту, а не на якості. Як результат, журналісти часто змінюють редакції, залишають професію або переходять до більш прибуткового сектора корпоративних комунікацій. Це значною мірою робить недосяжним бажаний ефект від навчань і тренувань.

Щоб змінити це, потрібні медіа-платформи, які дозволяють місцевим журналістам працювати на повну потужність, застосовувати експертні знання та виробляти контент, що базується на фактах, із випередженням дезінформації. Такі платформи можуть бути створені на основі місцевих, регіональних або ширших коаліцій новин, що базуються на фактах, спираються на журналістські знання, досвід та високі етичні стандарти, перевірені джерела та культуру самовдосконалення.

Однією з таких низових ініціатив є «Балканська мережа безпеки» (Balkan Security Network), яка надає регіональним журналістам та редакторам експертні знання у галузі оборони та безпеки, якого не вистачає серед місцевих та регіональних ЗМІ. Засновані на фактах новини та новинний аналіз перевидаються різними засобами масової інформації в регіоні - від тижневиків, щоденних газет та інформаційних агентств до таблоїдів з високими тиражами і незалежно від редакційної політики та спрямованості.

У поєднанні з ініціативами з перевірки фактів та медіаграмотності, такий вид експертної медіа-платформи може суттєво сприяти збільшенню у регіоні кількості та якості наративів, заснованих на фактах. Проактивні скоординовані зусилля є необхідними та можуть застосовуватись за межами Балканського регіону для вирішення проблеми загальної вразливості всіх демократичних суспільств до простих повідомлень дезінформації, популізму та екстремізму.

ПРО АВТОРА

Даніель Сантер є засновником оборонного та безпекового порталу Balkan Security Network, який з'єднує редакторів, аналітиків та журналістів у регіоні та просуває репортажі на основі фактів. Він є виконавчим директором Євроатлантичної ініціативи в Белграді, яка працює над комунікаційними проектами та аналізом дезінформації.